top of page
Пухарєв
Пилип

випускник

Чернівецької ЗОШ №3, 2009 рік

Рудніцька Альона

учениця 9 класу

Чернівецької ЗОШ №3

ПОСВЯТА УЧИТЕЛЮ

 

Не треба багато казати,

А просто прийдіть на урок,

Де очі дитячі так сяють -

В них безліч розумних думок

 

В урок ти, як в казку, пірнаєш,

І подих затримав на мить,

Всім серденьком ти відчуваєш

Не просто говорить – болить…

 

Болить її серце з героєм,

що мужньо іде до мети,

І щедро радіє з тобою,

Якщо досяг успіху ти.

 

Вона, ніби фея казкова,

Торкнеться малої душі,

Огорне  її від лихого,

Як зірку запалить вночі

 

Не треба багато казати,

А просто прийдіть на урок…

СОНЕТ

 

Щодня перед очима – беземоційна нація,

Що суне десь й кудись вперед, не бачачи мети.

Знайомтеся – це наша сучасна генерація,

Епохи анархічної «гниліючі» плоди.

 

Куди їм до прекрасного, до мудрого Шекспіра,

Мрійливого Петрарки і вигнанця Данте!

Їх слух одвік не колисала мелодична ліра,

Та й мислення людське наразі – прямолінійне і просте.

 

Вони – «вершки» суспільства, «титани» політичні.

Не покладаючись на думку першородних мудреців,

Ідеї висуваючи – практичні, й з тим – маразматичні,

Ведуть до знищення країни, предвіщують кінець кінців.

 

Відтак триватиме це, друзі, доти,

Допоки не воскреснуть знов гуманістичнії чесноти! 

 

А - червоне. Особисто в мене літера «А» завжди асоціювалась з першоосновою і - цьому є пояснення, адже саме з цієї літери починається алфавіт майже кожної мови світу. Так само і червоний колір.

 

В образотворчому мистецтві він на ряду з жовтим та синім кольорами вважається основним, тобто тим, що не утворюється при змішуванні декількох інших кольорів, а сам в поєднанні, з ними творить різноманітні барви.

Червоний слід вважати значущим кольором не лише за людськими уявленнями, а й за природними законами. З нього кольору розпочинається палітра веселки, це колір крові, без якої ми не можемо жити, це колір пристрасті та емоцій. І хіба не літеру «А» ми можемо назвати найемоційнішою» голосною? Звучить дивно, але коли ми кричимо, чи то від жаху, чи то від болю,, ти від щастя, радості, подиву, раптового усвідомлення, то з наших вуст мимоволі зривається протяжне, обривисте, голосне, тихе, гомінке, приглушене «АААааа!...».

Двері

 

Ми зачиняєм двері перед носом

На всі замки. Ключі ж кудись відносим.

За ними від людей ховаємось

І ними ж, інших відсахаємось.

 

Ми зачиняли двері, коли зручно,

Коли від слів чиїхось надокучно,

Коли з людьми немає сили бути,

І хочеться про всіх забути.

 

Закрити двері. Що іще простіше?

Не бачити проблему – вигідніше.

Нехай собі стучать, ключі шукають

Що зайві є - те добре знають.

 

Дошками двері забиваєм

І як відкрити їх, самі уже не знаєм

Ті двері нашого презирства злості,

Байдужості німої кості.

 

І Замза за дверима жив,

Бо більш нікому не служив,

Коли непотребом він став

Закриті двері вмить пізнав.

Банар

Юлія

випускниця Чернівецької ЗОШ №3,

2013 рік

Малайко
Юлія 

випускниця Чернівецької ЗОШ №3, 2013 рік

Я – вчитель.

Я – любов і відданість,

Віра і терпіння.

Я – радість і співрадість,

Страждання й співчуття.

Я – істина й серце,

Совість і шляхетність.

Я той, що йде, що дарує,

Жебрак і багатий.

Я вчитель і учень,

Вихователь і вихованець.

Я – той, що прокладає шлях,

І художник життя.

 

Я притулок дитинства

Й колиска людства.

Я посмішка майбутнього

Й смолоскип сущого.

Я – вчитель від Бога

Й співпрацівник у Бога

Ш.О.Амонашвілі

bottom of page